«Воля сильніша за тіло» – історія ультрамарафонця, рандонера та ветерана Олександра Грязних

(22 листопада, Миколаїв)

Олександр Грязних. Ультрамарафонець, рандонер (велосипедист, який бере участь у довготривалих спеціалізованих заіздах). Ветеран, учасник змагань «Ігри ветеранів» та «Ігри нескорених» (міжнародні спортивні змагання в параолімпійському стилі). Тренер з адаптивних видів спорту. Студент НУК.

Розкажи будь ласка про себе. Чим займався до повномасштабної війни. Свій шлях у війську.
- Дивлячись з чого починати… Вісім років працював в стройових підрозділах Патрульної Поліції, паралельно почав займатися туризмом та альпінізмом, трохи пізніше почав бігати - перші 5 км, 10 км, перші половинки, потім повноцінні марафони в Україні та закордоном і так занесло в ультрамарафонський біг. Участь у міжнародних чемпіонатах та в України з добового та дводобового бігу, офіційний ультрамарафон на 100 км у Києві та Одесі. Бігав якось з Миколаєва в Одесу та й таке... Якось на дистанції Одеської сотки побачив що є ще категорія - Залізна людина - це 100 + 100 вело + біг за добу, так у моєму житті з'явився велосипед, щоб готуватися до цього старту. Почав їздити перші бревети - це вело ультрамарафони на 200 – 300 – 400 – 600 – 1000 - 1200км + з лімітом часу, першу рандоннерську серію проїхав здається у 2019 році - це 200 - 600 км і в цьому ж році перший раз проїхав найстаріший вело марафон у світі Париж – Брест - Париж 1200 км у Франції, але тоді не вклався в ліміт 90 годин, та їхав його з пригодами 107 годин.
У 2020 - му році мій накат на вело був 20 тис. км за рік.
Біг трохи якось перегорів + вигорання ще було викликано фізичним станом, бо ультра марафони це насправді дуже велике виснаження для організму, особливо бігові - у мене після них не підіймалися руки і м'язи на них та на плечах згоріли - я тоді ще не знав, що це таке і почав займатися здоров'ям щоб визначити, що саме зі мною відбувається та пішов по лікарях - в решті решт, після багатьох обстежень та МРТ, в мене виявили ураження спинного мозку з явно вираженим верхнім парапарезом, в обласній неврології поставили у 2021 році діагноз серингомієлія та сказали оформлювати групу інвалідності, МСЕК дав третю групу, а на моє питання у лікарів як це лікувати, відповідь була - "це не лікується - навчись з цим жити"
В принципі із загострення хвороби і слабкості в руках під час ультрабігу почалася моя адаптивна історія життя, бо ще тоді мені вже було важко тримати руки під час бігу і я бігав з рюкзаками щоб триматися за лямки...

З початком повномасштабки помониторив ситуацію в Миколаєві, бо трохи було не зрозуміло, чи буде місто чинити опір окупантам і, перебираючи у голові різні види розвитку ситуації дочекався моменту коли Выталій Кім дав інформацію, що обороною міста буде займатися якась поважна та досвідчена особа (генерал Марченко), потім був заклик збору на ДОФ , ще тоді я розумів що жити в «кацапстані» не хочу і буду битися, або хоч якось спробую допомагати в опорі, бо не знав чи з групою інвалідності мене візьмуть у військо. Президент вже оголосив загальну мобілізацію, я подзвонив знайомому ветерану АТО спитав де він, що він, виявилося що він вже добу у військоматі, попросив спитати за мене та мою особливість, при тому що маю за плечима строкову службу в армії та у стройових підрозділах МВС, він відповів що ротний дав добро - я сів на мопед полетів на ДОФ з сумкою «Глово», яку затарив доповна коктейлями і полетів до військомату, в місті вже була чутна стрілкотня з району ТеМВоду, то наші хлопці знищували ворожий десант.
Це було - 25 лютого 2022 року. Попав в роту охорони ТЦК. Авжеж ніяких ВЛК не було та і не було воно тоді взагалі потрібно, на це просто не було часу і ми ще три тижні тусовалися не оформлені та у цивільному, без броні (то була рідкість, потім почали самопальні робити люди з ресорів) та в розгрузках. Ходили в патрулі, планували та робили засідки, готувалися до оборони, будували фортифікації, лінії оборони заступали в наряди, патрулі, блокпости. У травні нас почали розкидувати по бригадах, так я попав у 36 ОБрМП у новостворений підрозділ, з яким пройшов злагодження і перевівся до 1 ОБМП 36 ОБрМП, з яким у вересні поїхав на Донбас. На початку жовтня був Бахмут, потім район ДАПу де під час бойового завдання отримав Акубаротравму (контузію із наслідками часткової втрати слуху, двобічна приглухованість). Потім було лікування в Миколаєві, ВЛК, де невролог помітила мої особливості під час обстеження, направила на МРТ яке показало що стан хвороби погіршився та сказала - «Тебе взагалі тут не мало бути з такими діагнозами»..
Потім знову МСЕК, на якому вже дали другу групу але цивільну, не враховуючи те що хвороба загострилася саме через несення служби та захист Батьківщини, бо так ВЛК визначили, що хвороба не пов'язана і ми не пов'язуємо - тепер СУДи, туди-сюди)) натомість їх дуже цікавили яка в мене була ЗП та як я служив рік із таким діагнозом. Все просто, була мотивація та досвід пристосування та адаптації, тому намагався не усе виконувати на рівні з іншими, за що побратими з обох Батів слова подяки, що я не закордон втік, а став з ними в один стрій, хоча і без приколів не обходилося, наприклад коли я каску вдягав, то закидував з розмаху її на голову бо не міг нормально вдягнути, так і бронік, ще й просив постійно мені його До сих застібати... До сих пір хлопці з «Інвіктуса» називають мене Динозавр, бо під час бігу руки як в ТіРекса)))

Чи було складно повертатись у активний спорт. Як проходила адаптація до цивільного життя?
- Спорт для мене був невід'ємною частиною реабілітації. Після звільнення я поїхав на першу реабілітацію до Одеси і взяв з собою велосипед, потроху бігав та катався після процедур по трасі здоров'я біля моря - це було краще ніж психолог та процедури.
Це було навесні 2023 року, я бачив у вело чатах що хлопці катають веломарафони/бревети і згадав про свій не закритий гештальт у 2019 році коли не вклався у ліміт часу на веломарафоні Париж - Брест - Париж 1200 км, нагадаю що він проводиться вже більше 100 років один раз на чотири роки - це як олімпійські ігри для велосипедистів, які їздять марафони на довгі дистанції. І от у 2023 наступний П-Б-П, до якого я добре підготувався проїхавши дві рандоннерських серії 200 – 300 – 400 -600 км у різних містах України та пару разів спеціально їздив у Карпати на марафони 300 та 600 км, щоб була підготовка в горах.
Цей етап підготовки та сама участь у П-Б-П 2023 дуже добре допомогли мені з реабілітацією фізичною та психологічною, а також соціальною адаптацією.
Загалом щоб не закриватися в собі треба активно чимось займатися, знаходити свою мету і йти до неї, ставити цілі та добиватися їх, тоді майже не лишається часу на депресії, ПТСР, журбу... Для мене особисто це вдається зробити через спорт, туризм, подорожі, походи, єднання з природою...

Чому вирішив спробувати себе в Іграх Ветеранів? Розкажи про ці турніри. Концепція, цілі, атмосфера.
Все почалося трохи раніше, з Ігор Нескорених. Навесні у соцмережах я побачив рекламу цього заходу від МінВету, стало цікаво, почав дивитися інформацію про Invictus Games, що це таке і як воно працює. Там 11 дисциплін адаптивних видів спорту, тобто всі звичайні види спорту адаптуються під ветеранів в залежності від наших особливостей. На таборі можеш спробувати всі дисципліни і обрати 2-3 для змагань в яких можеш найкраще себе показати.
Концепція така що Ігри Нескорених це не про медалі та спортивний результат - твій результат це всього 10% того, що впливає на рішення комісії яка обирає претендентів на зимові Invictus Games Vancouver Whistler 25 у Канаді. Все інше це твоя мотивація, твій психоемоційний стан і то, наскільки участь у такому заході допоможе тобі з реабілітацією.
Гасло Ігор Нескорених "Воля сильніша за тіло" і, як на мене, то головна ціль таких заходів - це показати ветеранам, що всі обмеження лише у нас в голові і ні в якому разі не потрібно здаватися чи закриватися в собі.
Щодо атмосфери, то це дружня ветеранська тусовка, ніхто тебе не зрозуміє краще, ніж той, хто був в таких самих умовах і пережив те, що пережив ти. У кожного ветерана своя індивідуальність та особливість поранення, але розуміємо один одного з напівслова. Атмосфера побратимства, військового гумору, чорного гумору, підколів яку з цивільних мало хто зрозуміє. Також це нові знайомства, нові враження, знання, досвід.
Атмосфера духу та підтримки. Наприклад я перший раз наживо бачив, як люди з різними видами ампутацій кінцівок рук та ніг, пошкодженнями опорно-рухового апарату бігають та їздять на велосипеді, у тому числі з протезами, хлопці з ампутаціями кінцівок рук стріляють з лука натягуючи титиву зубами, плавають - так, вони всі плавають без ніг, без однієї руки, паралізовані. Користувачі крісла колісного грають у баскетбол та волейбол сидячі, настільний теніс тощо... Та так непогано змагаються, що не всі люди які не мають таких особливостей можуть повторити їх результат.
Звісно це все робота тренерів та асистентів, але якщо людина сама не захоче то її не примусиш.

Останній турнір в Одесі. Як тренувався і де готувався . Як він пройшов і що чекаєш у фіналі у Києві?
-Ігри Ветеранів в Одесі, це був регіональний етап відбору на фінал цих змагань з Кросфіту та Кіберспорту у Києві. До Кросфіту особливо не готувався, бо у громаді не має такої інфраструктури. Не те щоб не має тренажерів для кардіо сектора (веслування, лижний та ейр байк), немає залів тренажерних взагалі. Тому, як зазвичай, бігаю собі потроху та іноді їжджу на велосипеді. На Іграх Ветеранів, як і на Іграх Нескорених, ветерани змагаються у своїх категоріях в залежності від поранення і під ці категорії вже організаторами були підготовані різні фізичні вправи на тренажерах, з залізом та без них. За класикою Кросфіту, це були кругові функціональні вправи. Категорію при реєстрації я обрав R2 - атлети із значним пошкодженням обох кінцівок або їх ампутацією, хоча мені було б цікаво працювати на тренажерах з кардіо сектора, але там в комплексі були вправи з гантелями та жим лежачи, а це я фізично робити не можу. Тому категорія R2 - 1 етап 5 калорій на ейр байку і одразу 10 присідань на тумбу = 2 раунди, а на 2 етапі було 10 відрізків коротких човникового бігу + вправа на прес 15 повторів = 2 раунди.
Пройшло все весело та забавно, зустрів багато знайомих людей, та познайомився з новими. Так як учасників було мало, то до фіналу пройшли всі хто приїхав на змагання.

Який рівень розвитку ветеранського спорту в нашому регіоні?
В нашому регіоні цього розвитку нажаль немає, або він на дуже низькому рівні. Державні програми в цьому напрямку є, але вони чомусь тут не працюють. МінМолоді та спорту (є типу "активні парки", але програм для ветеранів немає), МінВет, Інваспорт у Миколаєві нічого не відкрили, не створили та не провели, ні фестивалю з адаптивних видів спорту, ні змагань. Не було клубів, просторів, хабів, організацій, які б займалися напрямком адаптивних видів спорту та інформування ветеранів про заходи, які відбуваються в інших регіонах країни.

На твою думку чого не вистачає для популяризації ветеранського спорту в Миколаєві зокрема.
-На мій погляд, зокрема в Миколаєві, не вистачає підтримки нашої Держави, не вистачає підтримки Обласноі та Міської ради - бо вже є кого підтримувати.
Це наприклад Ваш новостворений Центр Ветеранського Розвитку на базі НУК та клубу змішаних єдиноборств ММА club Миколаїв. Також є потужна кросфіт база Septem Fitness + там дуже досвідчені тренери, а Валерій Кисиль створив разом з Юлією Коваль Школу з підготовки Адаптивного Тренера. Є вмотивовані люди, які мають бажання та ентузіазм розвивати цей напрям, але без підтримки далеко не поїдеш.
Ну і не вистачає самих Ветеранів. Вони є, але ніхто з ними інформативно не працює і вони попросту не знають про такі ініціативи.

Що тебе надихає на подальші тренування та старти?
Мені це подобається. Це вже образ життя. Рух - це життя. Спорт без фанатизму - це здоров'я, в моєму випадку без спорту буде зовсім кепсько.
Надихає змога бути причетним до спортивних подій, та своїм прикладом мотивувати інших займатися адаптивним спортом та приймати участь, тому що насправді це дуже корисно для фізичного та психо-емоційного стану ветеранів. Надихають хлопці, "бійці чия воля сильніша за тіло". Надихає дружина своєю підтримкою.

Можеш дати якісь поради хлопцям які звільнились та проходять процеси адаптації та реабілітації.
Можу порадити не шукати собі відмовок ні в якому разі, як що вам пропонують спробувати якісь види адаптивного спорту - спробуйте! Не закривайтеся в собі, шукайте активні ветеранські організації, спілкуйтеся, комунікуйте. Знайдіть собі мету, ставте цілі та добивайтеся їх. Життя триває. Боротьба триває.

Переглядів: 187 | Додав: admin

Минулі події

Відео

Партнери

Форма входу

Логін:
Пароль: